Ірак: річниця вторгнення й півроку української миротворчості

Почав писати ці рядки під супровід чергових фронтових зведень з Іраку. З самого ранку CNN і BBC навперебій гомонять про чергові вибухи в Багдаді й Кербелі. Дим, вогонь, кров і паніка в очах людей - це вже стандартна телевізійна картинка звідти. Цього разу понад дві сотні загиблих і поранених - найкривавіший день за весь "повоєнний" рік у країні. Але вперше - справжній терористичний вінегрет: і невловимі самогубці-шахіди, і закладена в смітниках дистанційна вибухівка, і, навіть, гранатометний обстріл натовпу прочан якраз біля їхніх релігійних святинь у скорботний день Ашура - найголовніший для всіх мусульман-шиїтів. Треба було їм вперше після тридцятирічного панування режиму Хусейна вільно вшанувати мученицьку смерть іншого Хусейна - онука самого пророка Мухаммада - щоб таку ж мученицьку смерть прийняли за останніми даними 270 його нинішніх послідовників.

Те, що сталося 2 березня в Багдаді й Кербелі - це вже навіть не теракт. Це надскладна бойова операція спланована так зухвало і проведена так ефективно, наче немає в країні не тільки власне іракських сил безпеки, а й стодвадцятитисячного окупаційного контингенту разом із усіма його спецслужбами. Кербела - це, між іншим, зона відповідальності польського контингенту багатонаціональної дивізії "Центр-Південь", до якої входить і українська вже 6-та окрема механізована бригада (6-та ОМБР), яка прийшла на зміну 5-тій ОМБР. Згідно норм міжнародного права, окупаційні війська несуть повну відповідальність за безпеку мирного населення на зайнятих територіях. Наразі на них немає ані міжнародного права, ані безпеки, ані відповідальності - вже давно залишивши позаду Ізраїль за показником терористичної активності, постсаддамівський Ірак зустрічає першу річницю з дня вторгнення сил коаліції. Знадобився рік, аби світова спільнота остаточно переконалася - ніякої зброї масового знищення у Саддама не було, як і юридичних підстав для вторгнення. 

20 березня 2003-го перші високоточні бомби технології JDAM (Joint Direct Attack Munition) розірвали передсвітанкову тишу в Багдаді. Чи міг хтось тоді передбачити, що за кілька місяців українські війська увійдуть в країну де-юре на правах окупантів, але де-факто із миротоворчою військовою місією? Окупація й миротворчість - це, як виявилося, лише на перший погляд речі несумісні. І головний здобуток за перше, але не останнє півріччя такого вмиротворення - це, напевне, позбавлення ілюзій. Не знаю достовірно, чи були вони в тих, хто були ідейними й політичними натхнениками проекту "Україна в Іраку" - Костянтина Грищенка та Євгена Марчука. Але те, що й штабний генералітет, і бойова офіцерська ланка, і рядовий склад 5-ї ОМБР були переповнені цими "ілюзіями миротворчості", стало очевидним вже на самому початку місії.

"Привіт, старий! Ти і в Ірак добрався!" - полковник Василь Мостика, один з найдосвідченіших бойових командирів, той, що вводив український миротворчий контингент в Косово, радий бачити мого колегу  "інтерівця" Андрія Цаплієнка. Короткий обмін привітними фразами між старими знайомими закінчується філософсько-усміхненим запитанням офіцера самому собі:  "Вам, молодим, все не йметься. Ну а я? Я-то навіщо на сиву голову сюди приїхав! Невже не навоювався?" Це - далеко не мить слабини, це - мудрість бойового офіцера, який не знає, але здогадується, що саме чекає  його 52-ий механізований батальйон в Іраку.

Серпень місяць. Кувейтський порт Шуейба. Спекотне повітря сповнене жахливою сумішшю сухого піску і морських бризків - вони забивають ніс, очі, рот. Постійно хочеться пити - позбавлена мінералів і солей місцева вода абсолютно не вгамовує спрагу. З черева турецького парому виїжджають свіжопофарбовані під пустельний камуфляж БТРи. Їхні водії першими випробовують на собі всі принади водіння бронемашин у 50-градусну спеку без жодних стаціонарних засобів кондиціювання. Це вже потім, на 600-кілометровому марші до місця дислокації ,неадаптовані солдати падатимуть з ніг, а майор Якимів, начальник медичної служби бригади, носитиметься на своєму санітарному автомобільчику туди-сюди по колоні, уколами виводячи їх з теплових ударів. Це вже потім, після першої засади під Ес-Сувейрою, яка коштуватиме 52-му батальйону сімох поранених, на броню БТРів почеплять мішки з піском, дерев'яні ящики та інший мотлох, що може служити додатковим динамічним захистом від дії фугасів та кумулятивних гранат РПГ. Між іншим, абревіатура назви головної  важкої зброї іракських бойовиків - ручних протитанкових гранатометів (РПГ), так само звучить і англійською - Rocked Propelled Grenade (RPG). З тією хіба що різницею, що після прямого влучання кумулятивної гранати з РПГ-7 американські військові джипи Hamvee горять синім полум'ям, а наші БТР-80 хоч і менш комфортні й маневрові, але набагато живучіші в бою.

Ніхто з українського командування не очікував, що 5-ту ОМБР чисельністю понад 1600 осіб доведеться розосередити по провінції Васіт окремими автономними підрозділами й таким чином  забезпечувати контроль над зоною відповідальності через ТОЦ (тактично-оперативний центр): 52 батальйон - неспокійна північ провінції в районі міста Ес-Сувейра за якихось 50 кілометрів на південь від Багдаду, одна посилена рота 51- го батальйону - прикордонний форт неподалік від містечка Бадра на кордоні з Іраном, ще одна рота 51 ОМБ - сама столиця провінції Аль- Кут, посилений взвод 51 ОМБ - у містечку Аль-Хай; 19 ОМБ разом з управлінням бригади - військовий аеродром в Аль-Кут. Ніхто не очікував постановки деяких завдань, які не зовсім відповідають завданням Сухопутних військ ЗСУ. Якщо про контроль 142 кілометрівої ділянки ірано-іракського кордону, що радше підходить саме Прикордонним військам ніж, власне, піхоті, і було відомо раніше, то про необхідність сформувати з місцевих окремий батальйон цивільної оборони ( ІСDC) ніхто не здогадувався. Повністю розпустивши, як вважалося, неблагонадійну іракську армію, коаліція фактично створила собі проблему, яку сама ж героїчно тепер і поборює: тисячі іракських військових залишилися без засобів для існування, нерідко поповнюючи ряди партизан, на оснащення й навчання нових місцевих сил безпеки витрачаються сили й гроші. Лише згодом в Ірак перекинули й своїх "РЕБовців" - підрозділи радіоелектронної боротьби знадобилися 5 ОМБР і для знешкодження радіокерованих фугасів, і для захисту своїх радіочастот. Вади техніки й особистої амунції українського контингенту - непридатну для спеки карбюраторну техніку, неякісну автомобільну гуму, чорне взуття, незручні розвантажувальні жилети, пістолетні кобури на поясі, а не на стегні - виправляли вже під час виконання місії. Також одночасно замінювали й генералів - відставки начальника тилу ЗСУ Колотова й заступника міністра з озброєння Стеценка ще на самому початку  красномовно засвідчили ступінь готовності контингенту.

 Формула української миротворчості в Іраку вписується в таку ідеологему, накреслену  міністром оборони: "Ми - не американці. Ми не воювали з Іраком. Ми прийшли не воювати, а допомогти  відновити країну." Створити психологічне сприйняття місцевим, переважно шіїтським, населенням українців як не американських поплічників, а таку собі третю силу  - це було головним миротворчим заданням. Вибити соціальний ґрунт для активізації спротиву в зоні відповідальності, не дати бойовикам поповнювати свої лави за рахунок невдоволеного  місцевого населення, домогтися його приязні на рівні формальних і, найважливіше, неформальних лідерів - шейхів, лідерів кланів і племен, завербувати якомога більше якісної агентури - з усіма  цими завданнями українські військові за великим рахунком впоралися. Підрозділ СІМІС ( Civil Military Cooperation) найменшою серед всіх контингентів багатонаціональної дивізії "Південь Центр" кількістю офіцерів реалізував 86 цивільних проектів на 2 мільйони 535 тисяч доларів: підйом сільського господарства, ремонт іригаційних систем, ліній електромереж, навчальних закладів, відбудову фортів для іракських прикордонників і поліції тощо. Інша справа, що загальна ситуація в країні  під кінець 2003 року ще більше загострилася: партизанські атаки і самогубчі напади шахідів на підрозділи Коаліційних оперативних об'єднаних Сил (КООС) і, головне, на іракські сили безпеки вже було поставлено на конвеєр. Протягом вересня-грудня 2003 проти 52 ОМБ полковника Мостики було встановлено 10 фугасів, а також здійснено три збройні напади на конвої та патрулі батальйону. І якою б спокійною раніше не вважалася провінція Васіт, розвідка 5 ОМБ  прогнозувала  - далі буде тільки гірше.

10 грудня 2003 
З оперативної доповіді командування 5 омбр командуванню Сухопутних військ ЗСУ:
"Постійно отримується інформація про можливі напади антикоаліційних сил на підрозділи українського контингенту в зоні відповідальності, особливо в м. Аль-Кут. Основну загрозу для підрозділів українського контингенту становить активна діяльність в провінції членів партії Баас, "Федаїнів Саддама", колишніх військовослужбовців регулярної армії, Республіканської Гвардії, представників служби безпеки та розвідки, які організовуються в невеликі загони з метою здійснення нападів на коаліційні сили та дестабілізації загальної обстановки в країні, залучаючи до цієї діяльності збідніле місцеве населення за винагороду. Прихильники колишнього режиму співпрацюють з іноземними найманцями, міжнародними терористичними організаціями, просаддамівськими племенами та сім'ями, радикальними курдськими фракціями та екстремістськими ісламськими елементами.

Найбільш активна їх діяльність відмічена в районах міст Аль-Кут, Ес-Сувейра та Мувафакія...В провінції відмічена діяльність організацій Аль-Каїда, Хезболлах та вахабітів, які підтримуються прихильниками колишнього режиму. Вони становлять певну загрозу для безпеки українського контингенту. Найвища їх активність відмічена в районах міст Аль-Кут та Мувафакія.

Певну загрозу для коаліційних сил становлять кримінальні угрупування. Відомі випадки, коли керівництво злочинними угрупованнями здійснюють релігійні лідери (м. Аль-Хай) та випадки використання криміналітету різними політичними партіями та організаціями в своїх інтересах за винагороду.

Активізувалась діяльність партій проіранського напрямку з метою здійснення впливу на ситуацію в провінції та ведення інформаційної й розвідувальної роботи. Триває боротьба за владу та сфери впливу серед політичних, релігійних організацій та рухів, а також родів та племен...У зв'язку із активною діяльністю підрозділів ЗС США щодо знешкодження антикоаліційних угрупувань на півночі країни та в районі Багдаду, очікується переміщення центру збройної боротьби проти КООС з півночі Іраку в центральні та південні райони країни. Планується створення так званого "Південного Сунітського Трикутника", в якому прихильниками колишнього режиму у взаємодії з Аль Каїдою буде організовано активну терористичну діяльність, насамперед, у містах Аль-Кут, Ен Насірія та Басра.
Певну загрозу для безпеки в провінції буде являти діяльність найбільш радикальної ісламської організації руху Аль Садр та його воєнізованого крила "Армії Магді". Останнє протистояння між рухом Аль Садр та прихильниками аятолли Алі Сістані може перерости в збройний конфлікт".

Грім грянув через місяць 12 січня 2004. Те, що розпочиналося як мирна демонстрація протесту безробітних мешканців в Аль-Кут, переросло на два дні збройного протистояння.

Перші вибухи гранат і постріли з того боку - і зброя вже знята із запобіжників. Радіобмін під час хаотичної перестрілки дає уявлення про те, що відбувається в місті - майор військової поліції Сергій Трачук намагається знайти зручнішу позицію для своїх бронемашин, що стоять на видноті якраз на дорозі біля мерії Аль-Куту:

- Поставіть может так, чтоби укритіє било?
- Та вот как стоім, так і укритіє, потому что ми не виєдєм тога.
- Діма!
- Да.
- Смотрі, в ету почту можно завесті, чтоб он мог стрелять і обзор у него бил?
- В почту нєт.

Зі сторони натовпу до позицій наших MP (Military Police) повільно наближається легковик, наче так і треба під час збройних заворушень. Про небезпеку атак із навантаженими вибухівкою автомобілями наші пам'ятають добре, і в ефрі відразу лунає наказ: "По машинє - прєдупрєдітєльний!" Перші постріли розганяють по закутках збуджений натовп - він кидається урозсип тільки-но фонтанчики від куль застрибали по стінах найближчого будинку та на асфальті перед колесами машини. Та миттєво зникає у найближчому перехресті.

- Прекратіть огонь! 145-ий, 148-ой - ствол и вверх! 

Згодом майор Трачук знову чує доповідь підлеглих:    

- Збирають камні, біжуть в нашу сторону. Два чоловіка, в сіре одягнутий - з камнями, щось підняв за углом. Можливо, граната...
- Єслі он будет прібліжаться, сделай перед ним метров за десять прєдупредітєльний!

На цей раз у двох молодих іракців вистачило розуму не наближатися. Проте, його не вистачає в когось іншого - з гори найближчого будинку без перестанку летять саморобні гранати. Вони розриваються за декілька десятків метрів від позицій наших БРДМів, не завдаючи шкоди, але постійно лоскочучи нерви. Зрештою, і це набридає:

- Вот ето справа двухетажное зданіє - по вєрху зданія з КПВТ! 

Попереджувальна черга з ККВТ - 14,5 міліметрового "кулемета крупнокаліберного Владимирова танкового" в кого завгодно відіб'є бажання кидатися гранатами в бік українських солдат. Заворушення в Аль-Кут 12-13 січня стали, по суті, найбільш серйозним протистоянням за всю місію 5 ОМБР. Її солдати й офіцери виявили справжній професіоналізм і психологічну стійкість в реальній бойовій ситуації  - її вдалося взяти під контроль, на щастя, без  втрат для контингенту.

На жаль, протягом піврічної місії 5 ОМБР не обійшлося й без загиблих - старший сержант Юрій Койдан ( ДТП) , рядовий Сергій Суслов (необережне поводження зі зброєю) і капітан Олексій Бондаренко (самогубство) -  це так звані небойові втрати 5 ОМБР. За цим сухим армійським кліше й банальне солдатське головотяпство - поводженню з автоматом вчать ще в школі на уроках військової підготовки, і фатальна посмішка сержантської долі - сам віддав наказ недосвідченому механіку їхати з недосконалим приладом нічного бачення, і утаємничена психологічна травма молодого офіцера - передсмертна записка "Йду з життя добровільно. Прощавайте, люди."   

Отже, після першої ротації - заміни 5-ї ОМБР на 6 -ту, що ми маємо в сухому залишку? У власне військовій царині варто відзначити таке: 
- Українська бригада є повноправною бойовою одиницею КООС, по суті, єдиним реальним джерелом влади в одній з 13-ти іракських провінцій. Нові офіційні владні інституції - губернатор провінції, мери міст, начальники поліції й підрозділів "територіалів" ICDC до сих пір є доволі слабкими, а надто ж, якщо йдеться про питання безпеки й економічне відновлення.
- З військової точки зору Збройні Сили України отримали якісно новий армійський підрозділ, здатний взаємодіяти в рамках КООС за найвищими західними (по суті, натівськими) стандартами. Дуже важливо не втратити 5-у ОМБР як окреме військове з'єднання з особовим складом, що має реальний бойовий досвід, у тому числі й антипартизанських дій, так необхідний для підтримання постійної боєготовності в умовах реформування ЗСУ.
- Солдати й офіцери 5 ОМБР під час місії значно покращили  своє матеріальне становище, що позитивно впливає на престиж військової служби й додає впевненості у завтрашньому дні напередодні масового скрочення чисельності ЗСУ. Служити в Іраку стає престижно й вигідно.   
З іншого боку, за півроку ступінь потенційних ризиків лише виріс. Зокрема:
- Ситуація в Іраку залишається стабільно напруженою й доволі важкопрогнозованою. Наявні ознаки розпалювання міжнародними терористичними організаціями (йорданця Абу Мусаба Аль Заркаі вважають "іракським куратором" Аль-Каєди ) громадянської війни між сунітською меншістю (нерідко лояльною до колишнього режиму) і шиїтською більшістю (прихильною до клерикального устрою країни). 
- Неспроможність КООС убезпечити країну від терористичних атак лише провокує подальше невдоволення окупацією з боку місцевого населення - розширюється соціальна база для нарощування партизанської активності. Ризик бойових втрат серед військовослужбовців 6-ї ОМБР набагато вищий, ніж на початку місії 5-ї ОМБР.
- Поки що за військовими в Ірак так і не прийшли ані бізнесмени, ані політики. У представництві CPA (Civil Provisional Authority - Тимчасова Цивільна Адміністрація) в провінції Васіт немає жодного цивільного українця. Сергій Ханенко залишається єдиним представником Україні в СРА у той час, як 6-та ОМБР є четвертим за чисельністю військовим контингентом в Іраку після США, Британії й Польщі. Із відновленням роботи свого посольства  в Багдаді Київ  вочевидь забарився, як і з активним лобіюванням власних бізнес проектів із відновлення Іраку.